Майор ЗСУ Ярослав Фіногенов — 32 роки, понад сім років служби, очолює групу цивільно-військового співробітництва Вінницького обласного ТЦК та СП. 24 лютого 2022 року його життя змінилося назавжди — вибух боєкомплекту забрав обидві ноги. Попри це, Ярослав повернувся до служби, активно займається ветеранським спортом та підтримує військових і їхні родини.
Удосвіта 24 лютого 2022 року Ярослава підняли по тривозі разом із побратимами. Ракетний обстріл військової частини призвів до вибуху боєкомплекту.
“БК вибухнув і… знайшов мене”, — згадує майор.
Поранення були важкими: крововтрата, зупинка серця, відмова внутрішніх органів. Понад тиждень Ярослав провів у реанімації. Потім розпочалася довга реабілітація — в Україні та за кордоном. Наприкінці літа 2023 року він повернувся до Вінниці після протезування в Японії.
За словами Ярослава, українські фахівці з протезування не поступаються закордонним, а в окремих напрямах мають навіть більший практичний досвід.
Повернувшись до України, Ярослав активно взявся за спорт. Спершу тренувався у залі з ціпком, але незабаром зрозумів, що вже може обходитися без нього.
“Одного разу просто забув ціпок у спортзалі — і зрозумів, що він мені більше не потрібен”, — згадує військовий.
Наприкінці 2023 року він брав участь у перших ветеранських змаганнях і відборах до міжнародних турнірів. Згодом виступав на Invictus Games, Іграх ветеранів, змаганнях зі стронгмену та багатоборств. У 2024–2025 роках представляв Україну в Іспанії, здобуваючи призові місця.
“Спорт — це класний спосіб реабілітації, і зараз в Україні стільки ветеранських змагань, що ти за ними просто не встигаєш, хоча хочеться їздити на всі”, — пояснив Фіногенов.
Після поранення Ярослав міг продовжити службу лише у територіальному центрі комплектування. Він погодився і нині відповідає за цивільно-військове співробітництво на Вінниччині. Його обов’язки охоплюють супровід сімей загиблих, полонених та зниклих безвісти військових, а також допомогу у вирішенні бюрократичних питань.
“У кожному випадку треба бути максимально по-людяному уважним, бо ми працюємо з дуже вразливими людьми”, — зазначає майор.
За його словами, система соціального забезпечення ветеранів в Україні складна й часто потребує особистої наполегливості.
Ярослав відверто говорить про проблеми, з якими стикаються ветерани після повернення до цивільного життя: бюрократію, страх і недовіру до військових.
“Люди у військовій формі стали для українців тригером, аналогією червоного полотна для бика. Вони вже всіх військових бояться… Бо ніхто не готовий помирати”, — пояснює він.
Майор наголошує, що культуру поваги до ветеранів потрібно виховувати змалку — через освіту, роз’яснення та соціальну роботу. Пояснює навіть дітям і власній доньці природу своїх поранень.
“В мене загинуло багато побратимів і товаришів. Так, війна може завершитися на папері. Але в душі вона не закінчиться ніколи”, — говорить Фіногенов.
Ярослав порівнює пенсії ветеранів в Україні та за кордоном. Американський ветеран, навіть без офіцерського звання, отримує близько 6 тисяч доларів на місяць — 4 тисячі від служби, 2 тисячі від громади. В Україні його цивільна пенсія по інвалідності після поранення становить 17,5 тисяч гривень. Військову пенсію він оформити не може, бо для цього потрібно залишити службу, а військово-лікарська комісія визнала його непридатним до подальшої служби.
Попри всі труднощі, Ярослав Фіногенов продовжує служити, підтримувати ветеранів та демонструвати, що життя після поранення можна будувати активно, з користю для себе та інших.