Сільський зелений туризм на Вінниччині перетворився з простого виду відпочинку на потужний інструмент психологічної реабілітації та економічної витривалості. Навіть у надскладні часи мешканці подільських сіл продовжують приймати гостей, пропонуючи їм не готельний люкс, а автентичне занурення у традиційний побут, що дарує спокій та сили.
Координаторка напряму в регіоні Оксана Бас в етері «Українського радіо Вінниця» підкреслила, що такий формат подорожей дозволяє містянам, а особливо дітям, бодай на короткий час змінити асфальт і шум машин на тишу лісів та безпосередній контакт із природою. Для багатьох це стає шансом буквально «взяти сили від землі».
Сьогоднішній сільський туризм — це не лише нічліг, а й глибока освітня та культурна складова. Господарі садиб пропонують мандрівникам унікальний досвід, який неможливо отримати у великому місті:
- Майстер – класи з народних ремесел: від ліплення глиняних свистків до плетіння з кукурудзяного листя.
- Знайомство з локальною гастрономією та секретами традиційного городництва.
- Безпосереднє спілкування з домашніми тваринами, що є особливо цінним для малечі.
- Піші прогулянки мальовничими маршрутами вздовж ставків та річок.
Потужним імпульсом для розвитку галузі стали проєкти «Каміноподоліко» та «Шлях Святого Якова». Ці піші маршрути приваблюють свідомих туристів, які шукають випробувань та нових сенсів. У зв’язку з цим з’явилася потреба у мережі гостинних хат, де подорожніх можуть нагодувати, розповісти історію села місцевим говором та надати прихисток.
Зима не зупиняє роботу садиб, хоча й диктує свої умови. У холодну пору акцент зміщується з тривалого проживання на короткі візити вихідного дня. Гості приїжджають до теплих майстерень, що обігріваються дров’яними печами, аби зайнятися творчістю або скуштувати домашню їжу. Крім того, зимовий період використовується для підготовки сувенірів — вишитих торбинок, глиняних виробів та домашньої сушки.
Для внутрішньо переміщених осіб зелений туризм став не просто хобі, а способом інтеграції в громаду та джерелом доходу. Яскравим прикладом є село Зіньків, де переселенка долучилася до проєкту і тепер самостійно приймає туристів.
Проте шлях розвитку галузі захаращений серйозними перешкодами. Війна забрала багатьох чоловіків на фронт, тож весь тягар господарських робіт ліг на плечі жінок. До того ж, на державному рівні відсутня підтримка сімейного мікробізнесу. Оксана Бас зазначає, що маленькі садиби часто прирівнюють до промислових гігантів у питаннях тарифів та дозволів, що гальмує відродження села.
Тим, хто лише замислюється над відкриттям власної садиби, експертка радить починати з мотивації та поступового вивчення теми. Вже наприкінці зими розпочне роботу «Академія сільського розвитку», де фахівці через відеоуроки навчатимуть господарів правильно презентувати свої послуги у туристичному просторі.
Цікаво, що володіння сільською хатою Оксана Бас розглядає і як важливий безпековий ресурс. У кризових ситуаціях, таких як вимкнення світла чи тепла, автономність села з його пічним опаленням та власним городом стає вагомою перевагою для виживання сім’ї.