У Тульчинському районі на Вінниччині звичайна сільська дорога щоранку перетворюється на місце національної шани. Місцеві жінки винайшли власний спосіб нагадати суспільству про ціну свободи: вони виходять на проїжджу частину з прапорами, спонукаючи водіїв долучитися до загальнонаціональної хвилини мовчання. Те, що починалося як особистий жест, переросло у масштабну акцію, а головний символ солідарності – синьо-жовтий стяг – тепер сягає п’яти метрів завдовжки, перекриваючи дорогу по всій ширині.
Ініціаторкою руху стала Олена Стовбчата. Жінка працює у місцевому магазині та щодня чекає на звістку про свого чоловіка – військовослужбовця, який зник безвісти на фронті. Щоранку о 9-тій її серце краялося від того, що повз робоче місце байдуже проносилися десятки автівок. Саме це ігнорування державного ритуалу вшанування пам’яті стало поштовхом до рішучих дій.
Перший вихід на пішохідний перехід Олена здійснила разом із родиною зниклого воїна: його матір’ю Світланою та сестрами. Вони просто стали на шляху автівок, тримаючи в руках прапори та нагадуючи про обов’язок кожного українця перед полеглими захисниками.
«Сьогодні в Україні, напевне, немає родин, яких так чи інакше торкнулася війна. У когось є рідні, які отримали поранення, хтось поховав своїх коханих, а хтось, як і я, чекає на будь-яку звістку про рідну людину, яка зникла на фронті. І мені боляче, коли водії не зупиняються на хвилину мовчання. Навіть попри те, що вшанування пам’яті героїв запроваджено на державному рівні. Саме тому ми вирішили, що настав час щось змінювати», – пояснює свою позицію Олена Стовбчата.
Початок був непростим. Деякі кермувальники виявляли агресію або намагалися об’їхати жінок стороною. Проте наполегливість активісток змінила ситуацію: вже за кілька днів водії почали глушити двигуни та виходити з машин. Дехто навіть почав вмикати радіо на повну гучність, щоб звук метронома був чутний усім навколо. До акції приєднуються і односельці з віддалених куточків громади, а подруга Олени зшила той самий величезний прапор, який став візитівкою їхнього пікету пам’яті.

Активістки зауважують, що в містах культура вшанування вже має певні інструменти: зупинку транспорту, поліцейський контроль чи гучномовці. У селах же ситуація складніша, тому ініціатива «знизу» залишається єдиним дієвим механізмом виховання свідомості.
Сама Олена Стовбчата також є водійкою та активною учасницею мітингів на підтримку родин зниклих безвісти по всій країні. Вона переконана, що кожен водій має знайти хвилину, щоб зупинити авто та ввімкнути аварійну сигналізацію на знак поваги. Її тішить, що поступово і пішоходи, і автомобілісти стають більш чуйними до чужого болю та спільних втрат.

Жінки з Тульчинщини вірять, що їхній приклад надихне сусідні громади. Вони мріють, щоб культура пам’яті про героїв ширилася Україною, набуваючи різних форм, але зберігаючи єдину суть – не дозволити забути тих, хто віддав життя за державу.
