Руслан Рябіщук рятує життя. Він служить уже двадцять років.
Служба вогнеборця — це виснажлива праця. Часто він бачить невимовний людський біль. Попри великий досвід, Руслан не може звикнути до смертей. Кожна втрата залишає глибокі рани.
Шлях до професії почався зі школи. Тодішні розповіді про мужність пожежників надихнули хлопця. Він завершив технікум і з 2001 року став на варту. Потім була наполеглива робота та навчання у Харкові.
Свій дебютний виїзд рятувальник пам’ятає досі. Тоді в селі Пирогове він ледь не втратив чобіт у багнюці. Зараз цей випадок здається курйозом. Проте тоді було не до жартів.
Найстрашніше — це працювати під час війни. Руслан бачить багато розпачу. Щоб відновити власні сили, він обирає тишу природи. Риболовля допомагає йому відволіктися від побаченого на службі.
Головне — не втратити емпатію. Кожна зміна — це виклик. Руслан сьогодні керує зміною відділу швидкого реагування.
Його мрії надзвичайно прості. Рятувальник прагне миру для України. Він хоче, щоб люди частіше поступалися дорогою спецтранспорту. Це може врятувати чиєсь життя.