28 грудня у Вінниці на Європейській площі відбулася мирна акція, присвячена підтримці українських військових, що потрапили в полон або зникли безвісти. Родини захисників зібралися, аби привернути увагу до трагедії, яка впливає на тисячі родин по всій країні.
Основною частиною акції стала інсталяція, яка вразила своїм символізмом — «Ялинка Надії». Це дерево, прикрашене кульками з побажаннями для полонених та зниклих безвісти героїв, стало виразом глибокої надії на їхнє повернення додому. Проте, ялинка була встановлена за імітованими ґратами, що символізувало полон, у якому опинилися українські військові. До неї також додали колючий дріт — знак боротьби та страждання.
Учасники акції утворили «живий ланцюг», що також став важливим символом єдності та боротьби за свободу своїх близьких. Багато хто з учасників тримав плакати з фото полонених та зниклих, а також плакати з надписами, які відображали біль та сподівання родин:
- «Колядок не чути у полоні»
- «Мрію обійняти сина»
- «Свято буде не сьогодні. Воно буде, коли вони повернуться»
- «Ти чекаєш свят – я чекаю рідного»
- «Україні потрібні живі герої»
- «Катування не мають вихідних»
Кожен плакат був не лише закликом до справедливості, а й гіркою реальністю для сімей, які щодня переживають втрату і не знають, де їхні рідні.
Серед учасників акції була Світлана, чий чоловік, Сергій, зник безвісти 19 вересня 2025 року в Донецькій області. «Це було його перше бойове завдання. І на дев’яностий день отримали сповіщення, що він безвісти зниклий», — розповідає Світлана. Донька Світлани, Софія, прикрасила ялинку кулькою, на якій написала побажання повернення тата додому.
Тетяна, чий син Олег зник безвісти в серпні цього року, теж прибула на акцію. Вона принесла прапор із його фотографією та словами «Ти не зник — ти просто ще не повернувся». Жінка вважає, що такі акції важливі для того, аби суспільство не забувало про обміни військовополоненими і щоб про це частіше говорила влада.
Аліна Мовчан, дружина полеглого оборонця, на акцію принесла також і фото свого зниклого брата Дмитра Якубівського, який пропав безвісти ще у березні 2025 року на Донеччині. Вона не може святкувати Різдво, бо її близькі не повернулися. «Свята зараз мають для мене зовсім інший характер», — зізнається жінка. Вона закликає до більш активного пошуку зниклих та обмінів полоненими, аби кожен з цих героїв міг повернутися додому.
На акції було чимало матерів, дружин та дітей, які шукають своїх рідних, очікуючи їхнього повернення. Вони тримають плакати з проханнями про допомогу і намагаються передати надію, що їхні герої ще обов’язково повернуться.
Всі учасники акції, а це майже сотня людей, висловили надію, що акції такого роду допоможуть привернути увагу до трагедії, що розгортається, і змусить владу діяти більш оперативно в питаннях повернення полонених. «Ми тримаємося, бо знаємо: десь там ти теж тримаєшся за нас», — зазначила одна з учасниць, наголошуючи на важливості єдності родин і підтримки на всіх рівнях.
Попри біль та розчарування, ці родини не втрачають надії на повернення своїх рідних. І хоча святкування не приносить їм радості, вони спільно тримаються за один одного, сподіваючись на швидке закінчення цієї страшної війни і повернення додому.