Ветеранка АТО з Вінниччини Тетяна Чудновець презентувала нову книгу «Подоляночка. Незломима», у якій зібрала власні спогади з фронту, історії побратимів і роздуми про любов, що допомагала вистояти у найважчі моменти. Видання вже увійшло до довгого списку премії «Книга року ВВС-2025».
Після початку війни у 2014 році її чоловік та син вступили до лав «Правого сектору». Тетяна спочатку допомагала як волонтерка, а згодом приєдналася до підрозділу, щоб бути поряд із рідними. Вона служила стрільцем штурмової роти, з 2018 року перебувала на «нульових» позиціях біля Попасної, Горлівки, Бахмута та під Чугуєвом.
«Це лютий 2018-го, окоп за Попасною. Ми утримували позиції — друга штурмова рота батальйону “Донбас-Україна”. Я — старший солдат “Подоляночка”. Саме так я збиралася на бойове чергування», — згадує авторка.

У своїй книзі Тетяна описує війну без прикрас: життя у бліндажах, чергування під обстрілами, втому, страх і втрати. Окремий розділ присвячено загиблим побратимам, яких вона називає своєю другою родиною.
«Бувають дні, коли відкриваю книгу й перечитую. Це моє життя — важке, але справжнє. Тут є про тих, кого вже немає, і про тих, хто досі на фронті», — говорить письменниця.
Після отриманої баротравми Тетяну комісували з армії. Щоб упоратися з пережитим, вона почала записувати думки й спогади — спершу у телефон, згодом у щоденник. Із цих нотаток виросла книга. Часто записи ставали прощальними постами після загибелі побратимів.
«Я писала в нотатки, у щоденник, потім усе це стало книгою. Часто це були пости-реквієми після загибелі побратимів. Тепер ці спогади — світла пам’ять про них», — розповідає ветеранка.

Працю над текстом вона завершила у 2020 році, а видання побачило світ у серпні 2025-го. Це вже третя книга у її доробку. Дебютна — «Притаманна» (2016) — присвячена дитинству й історії дідуся, який пережив сталінські табори. У 2024 році Тетяна випустила збірку військової прози «Маленький жовтий екскаватор».
«Коли видавчиня сказала, що “Подоляночка. Незломима” потрапила до списку номінантів ВВС, я була в шоці. Але щаслива, що моя душа, вкладена в цю історію, отримала таку оцінку», — каже письменниця.
Попри отримані поранення та інвалідність, Тетяна не втратила зв’язку з побратимами. Вона виховує трьох дітей, працює у Центрі надання соціальних послуг Махнівської громади, допомагає ветеранам і демобілізованим, а також продовжує писати. Нині працює над новим твором, зміст якого поки не розкриває.
