У селі Росоша на Вінниччині запрацювала музейна кімната старожитностей, створена завдяки ініціативі місцевої жительки Олени Басараби. За понад два десятиліття жінка зібрала понад 300 експонатів українського побуту, які нині стали частиною постійної експозиції в місцевому будинку культури.
Першою річчю в колекції стала стара сорочка, яку приніс односелець. Так розпочалася історія збору речей, які, замість знищення, отримали нове життя у вигляді музейної експозиції.
“Приходить чоловік і каже: «Мама поїхала, а речі лишилися, жаль палити. Забереш?» – згадує Олена Басараба. – Я забрала. Із тієї сорочки все почалося.”
Жінка – уродженка Росоші у дев’ятому поколінні. Перші експонати зберігала у сільському магазині, де працювала продавчинею. Згодом відвела під них частину торгового залу. Сюди почали навідуватися не лише місцеві, а й мандрівники, які хотіли побачити старовинні предмети власноруч.
Після звільнення з роботи Олена перенесла експозицію до себе додому. А восени 2024 року мрія про справжній музей здійснилася – за кошти меценатів у сільському клубі відкрили музейну кімнату. Тут виставлені предмети побуту, одяг, вишивка, знаряддя праці та унікальні фото.
Зараз експозиція постійно розширюється. За словами завідувачки музейної кімнати Тетяни Гуці, місцеві жителі активно долучаються до збереження культурної спадщини:
“Принесли сито, старовинну тернову хустку 1906 року в ідеальному стані. Люди самі хочуть передати речі – бо знають, що тут їх збережуть.”
Музей став не лише осередком пам’яті, а й освітнім майданчиком. Учні ліцею відвідують тут уроки народознавства та історії України. Історик Олександр Парипса розповідає, що демонстрація предметів наживо має більший ефект, ніж будь-який підручник.
“Можна показати дітям, як виглядали ночви чи качалки, як вишивали наші бабусі, як ткали рушники. Це живий контакт із минулим.”
Особливо цінними експонатами є рушник XVIII століття, який, за переказами, належав останній пані з росошанського маєтку, старовинна колиска, предмети дворянського побуту та унікальна світлина 1914 року, на якій зображені росошани – учасники Першої світової війни.
“Це, мабуть, найстаріше фото в селі, можливо, і в районі. І збереглося ідеально – навіть не пожовтіло”, – зазначає вчитель.
Для Олени Басараби музей – не просто колекція. Це обітниця, яку вона дала перед собою, односельцями і пам’яттю предків:
“Мене просили передати експонати до Липовця. Але я присягнула живим і мертвим: усе, що зібрала, залишиться тут. Для дітей, для майбутнього.”