Життєвий шлях 22-річного ветерана Євгенія Савченка — це маніфест незламності. Колишній офіцер-сапер, який втратив ногу на Донеччині, за півтора року пройшов шлях від першого тренування у госпіталі до капітанської пов’язки вінницької збірної з волейболу сидячи та виклику до національної команди.
До великої війни уродженець Черкащини готувався стати кадровим військовим у стінах Академії сухопутних військ. Проте вторгнення змінило плани: достроковий випуск, посада командира взводу у 28-й бригаді, а згодом — небезпечна робота в саперному підрозділі. Фатальне поранення наздогнало Євгенія у червні 2023 року під Курдюмівкою, коли він намагався врятувати побратима, але сам підірвався на ворожій міні.
Реабілітація у Вінниці стала для нього початком нової, спортивної кар’єри. Сьогодні він — ключовий гравець, чий азарт та швидкість навчання вражають навіть досвідчених фахівців.
Спортивне сходження Савченка виглядає стрімким. Ще пів року тому він виступав на Срібній Євролізі у Франції, а вже сьогодні готується до головного виклику у професійній кар’єрі — чемпіонату світу в Китаї, що відбудеться цього літа. Саме там українська збірна боротиметься за путівку на Паралімпійські ігри 2028 року.
Тренерка Оксана Орлова відзначає особливий характер свого капітана:
- Неймовірна активність та дружнє ставлення до партнерів по майданчику
- Постійне прагнення до професійного зростання без перерв на відпочинок
- Здатність миттєво засвоювати нові навички та тактичну інформацію
- Азарт, який допомагає команді здобувати перемоги на всеукраїнських турнірах
Сам Євгеній зізнається, що до поранення ніколи не пов’язував себе з волейболом. Усе почалося з ініціативи товариша, а переросло у справу життя. “Молодий, зелений — мабуть, цим і підкупив тренера збірної”, — жартує захисник. Проте цілі він ставить зовсім не жартівливі: обов’язкове потрапляння на Паралімпіаду та боротьба за призові місця.
Зараз Євгеній поєднує виступи за Вінниччину на внутрішній арені з підготовкою до міжнародних стартів. Для нього спорт став не просто інструментом адаптації, а можливістю знову представляти Україну, але тепер — на спортивному фронті.